Сьогодні стимулом нашого засідання було зібрати
інформацію про наслідки голоду
1932 - 1933 року. Архівні
документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно
голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували
півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70
відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного
рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих
селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду
селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників
голодоморів в Україні, – це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.Найбільш
досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності
соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків
голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного
для людини явища – канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні
райони з населення понад 40 млн. чоловік і тривало майже два роки, явище не
стихійне, а цілком рукотворне. Історики і демографи сперечаються навколо
кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів.
Отже, визнання голоду актом геноциду має принципове значення
для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором
відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від
страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.Визнаючи
українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнює
пам’ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією,
цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і
спокути.




